Пройшов місяць з того часу,як ми вп

Пройшов місяць з того часу,як ми вперше ступили на землю Надсяння.За ці дні ми змогли поспілкуватися з людьми,які були виселені з Кописна під час операції "Вісла",познаходити потрібні дані в архівах,зробити меморіальну дошку.І ось знову дорога.
Це відчуття,тату,що ти допомагаєш нам з небес не покидало нас.Бо,як можна пояснити,коли цілий тиждень на кордоні з Польщею кілометрові черги, перед нами жодної машини? Ми за 10 хвилин перетинаємо кордон і без жодних перешкод приїжджаємо в Кописно,де вже зустрічають гостинні Ян і Люцина.З їх допомогою встановлюємо плиту на місцевому кладовищі,як знак світлої пам'яті родичам,які,тату,разом з тобою в одну хвилину залишились без роками нажитого майна,були вирвані з коренем з такої мальовничої місцевості.Потім ми вирушаємо на пошуки місця.де була ваша хата.Хоч вже мали багато орієнтирів,сумнівались чи це нам вдасться.Крок за кроком,метр за метром...Старі фундаменти,студні,кущі ожини,агрусу,столітні черешні і липи.В Кописні був звичай,якщо народжувалася дочка,садили на подвір'ї липу,якщо син-дуба.О як їх тут багато.Дерева залишилися.а людей гірка доля порозкидала по світі...І ось ми натрапляємо на великі куски бляхи,якою в ті далекі часи була накрита хата Івана Попика,а поряд стара величезна липа,коріння якої огорнули стару студню,воду з якої пив ти ,тату.Так,ми знайшли залишки фундаменту батьківської хати,що потім підтвердила стара карта Кописна.Камінь,оброслий мохом,цегла,куски побитого посуду і великий кусок заліза,що вріс в стовбур липи(наче позначка)...Дивне відчуття,що переповнювало груди...Сльози на очах Яна,який весь час супроводжував нас...Ми це зуміли зробити.Ми знайшли гніздечко,звідки походить родина Копалецьких.Діти зробили свої позначки на дереві,щоб і в майбутньому змогли відвідати це місце,поласували смачнющою ожиною з дідового подвір'я і вирушили в Кальварію,де в той час був відпуск.Кажуть,що в ті далекі довоєнні часи з Кописна було видно,як люди йдуть туди на молебні.Можливо комусь видасться дивним.що ми не пошкодували коштів і часу ,що не витратили гроші на нові речі чи ремонт.Бо хто ж побачить ту меморіальну дошку десь там в лісах Підкарпаття,і чи не все одно є там ті фундаменти,чи ні?Можу відповісти одне,ті люди також мали маєтки(і не малі),хотіли жити там і радіти життю...Я вдячна своїм дітям за неабияку підтримку в реалізації плану.Я дякую Богові,що допоміг нам здійснити свої задуми.Я дякую тобі,тату,що ти благословив нас на таку справу.Ми впевнені,що ти там ,на небі,радієш за нас.

Tatiana Ivanitska‎
Мій дідусь був переселенцем.
Скажіть, кому окрім нас вшановувати минуле, жити сучасним і думати про майбутнє? Хто повинен висловлювати шану предкам і надихати майбутні покоління усвідомлювати свою історичну приналежність? Напевне, такі моральні обов`язки повинні бути у кожного.
Рівно місяць тому я писала, як нам з мамою та братом вдалося відшукати родинне село мого дідуся, якого було переселено взимку 1946 року під час операції "Вісла". Відчувши якесь внутрішнє "повинен", ми знову повернулися на свою етнічну батьківщину, аби здійсьнити мрію дідуся. Ми повернули його зі всією ріднею додому, принаймні в меморіальній таблиці. А частинку його домівки (цеглину з фундаменту будинку, який нам вдалося віднайти дивовижним чином) привезли на місце його вічного спочинку - могилу. Я переконана, що дідусь там щасливий. І це головне.
До чого все це пишу. Звичайно, у кожного з нас є свої проблеми - моральні, матеріальні, завжди не вистачає часу, ресурсів та сил, але ніхто не знає, яким буде "завтра" і чи буде воно взагалі. Тож давайте вже сьогодні віддавати шану своїм предкам і жити так, щоб майбутні покоління були щиро горді за наші справи.
Банально, але вірно: "Хто як не ми? Коли, якщо не зараз?"

Wyniki (polski) 1:

Minął miesiąc od czasu po raz pierwszy wszedł na lądzie Sian River. te dni udało nam się porozmawiać z ludźmi, którzy byli eksmitowany z Kopisna podczas operacji "Wisła", poznahoditi danych w archiwach, zrobić płytki nazębnej i tutaj ponownie.Це відчуття,тату,що ти допомагаєш нам з небес не покидало нас.Бо,як можна пояснити,коли цілий тиждень на кордоні з Польщею кілометрові черги, перед нами жодної машини? Ми за 10 хвилин перетинаємо кордон і без жодних перешкод приїжджаємо в Кописно,де вже зустрічають гостинні Ян і Люцина.З їх допомогою встановлюємо плиту на місцевому кладовищі,як знак світлої пам'яті родичам,які,тату,разом з тобою в одну хвилину залишились без роками нажитого майна,були вирвані з коренем з такої мальовничої місцевості.Потім ми вирушаємо на пошуки місця.де була ваша хата.Хоч вже мали багато орієнтирів,сумнівались чи це нам вдасться.Крок за кроком,метр за метром...Старі фундаменти,студні,кущі ожини,агрусу,столітні черешні і липи.В Кописні був звичай,якщо народжувалася дочка,садили на подвір'ї липу,якщо син-дуба.О як їх тут багато.Дерева залишилися.а людей гірка доля порозкидала по світі...І ось ми натрапляємо на великі куски бляхи,якою в ті далекі часи була накрита хата Івана Попика,а поряд стара величезна липа,коріння якої огорнули стару студню,воду з якої пив ти ,тату.Так,ми знайшли залишки фундаменту батьківської хати,що потім підтвердила стара карта Кописна.Камінь,оброслий мохом,цегла,куски побитого посуду і великий кусок заліза,що вріс в стовбур липи(наче позначка)...Дивне відчуття,що переповнювало груди...Сльози на очах Яна,який весь час супроводжував нас...Ми це зуміли зробити.Ми знайшли гніздечко,звідки походить родина Копалецьких.Діти зробили свої позначки на дереві,щоб і в майбутньому змогли відвідати це місце,поласували смачнющою ожиною з дідового подвір'я і вирушили в Кальварію,де в той час був відпуск.Кажуть,що в ті далекі довоєнні часи з Кописна було видно,як люди йдуть туди на молебні.Можливо комусь видасться дивним.що ми не пошкодували коштів і часу ,що не витратили гроші на нові речі чи ремонт.Бо хто ж побачить ту меморіальну дошку десь там в лісах Підкарпаття,і чи не все одно є там ті фундаменти,чи ні?Можу відповісти одне,ті люди також мали маєтки(і не малі),хотіли жити там і радіти життю...Я вдячна своїм дітям за неабияку підтримку в реалізації плану.Я дякую Богові,що допоміг нам здійснити свої задуми.Я дякую тобі,тату,що ти благословив нас на таку справу.Ми впевнені,що ти там ,на небі,радієш за нас.Tatiana Ivanitska‎ Мій дідусь був переселенцем.Скажіть, кому окрім нас вшановувати минуле, жити сучасним і думати про майбутнє? Хто повинен висловлювати шану предкам і надихати майбутні покоління усвідомлювати свою історичну приналежність? Напевне, такі моральні обов`язки повинні бути у кожного.Рівно місяць тому я писала, як нам з мамою та братом вдалося відшукати родинне село мого дідуся, якого було переселено взимку 1946 року під час операції "Вісла". Відчувши якесь внутрішнє "повинен", ми знову повернулися на свою етнічну батьківщину, аби здійсьнити мрію дідуся. Ми повернули його зі всією ріднею додому, принаймні в меморіальній таблиці. А частинку його домівки (цеглину з фундаменту будинку, який нам вдалося віднайти дивовижним чином) привезли на місце його вічного спочинку - могилу. Я переконана, що дідусь там щасливий. І це головне.До чого все це пишу. Звичайно, у кожного з нас є свої проблеми - моральні, матеріальні, завжди не вистачає часу, ресурсів та сил, але ніхто не знає, яким буде "завтра" і чи буде воно взагалі. Тож давайте вже сьогодні віддавати шану своїм предкам і жити так, щоб майбутні покоління були щиро горді за наші справи. Банально, але вірно: "Хто як не ми? Коли, якщо не зараз?"

Wyniki (polski) 2:

To był miesiąc od kiedy pierwszy postawił stopę na ziemi Nadsyannya.Za te dni byliśmy w stanie komunikować się z ludźmi, którzy wysiedlono z Kopysno podczas "Akcji Wisła" poznahodyty wymaganych danych w archiwach, zrobić pomnik tu znowu doshku.I drogowego.
To uczucie, tato, nie to, że pomaga nam z nieba zostawić nas.Bo jak można wytłumaczyć, gdy cały tydzień na granicy z Polska kilometrowego etapu, nie mamy samochodu? Mamy 10 minut przekroczenia granicy bez przeszkód dostać się Kopysno, który spotkał Yang i gościnna Lyutsyna.Z nich zainstalować piec na miejscowym cmentarzu jako znak błogosławionej pamięci krewnych, którzy tatuażu z tobą w minutę pozostały bez latach nabytych nieruchomości, zostały wyrwane z tej malowniczej mistsevosti.Potim wyruszymy na poszukiwanie mistsya.de był twój hata.Hoch już wiele wskazówek, możemy wątpić czy vdastsya.Krok po kroku, metr po metrze ... stare fundamenty dobrze, krzewy jeżyny, agrest, wiśnie i wieki lypy.V Kopysno było w zwyczaju, kiedy urodziła się córka, zasadzone na dziedzińcu wapna, jeśli syn-duba.O ponieważ są one bahato.Dereva zalyshylysya.a gorzki los ludzi na całym świecie porozkydala ... i tu mamy do czynienia z dużą arkusza kawałki, które w tamtych czasach były objęte hut John Popik, w pobliżu ogromnych starych korzeni drzew lipy, które otoczyły starą Galantine, wodę, z którego pijesz, tatu.Tak, znaleźliśmy resztki fundamentu rodzicielska domy, które później okazały map Kopysna.Kamin stary, porośnięty mchem, cegły, kawałki potraw i pobity przez dużego kawałka żelaza, zakorzeniona w bagażniku wapna (oznaczony) ... dziwne uczucie, że w klatce piersiowej ... łzami Yan, który towarzyszył nam przez cały czas ... byliśmy w stanie znaleźć zrobyty.My gniazdo nadchodzi rodzina Kopaletskyh.Dity swoje piętno na drzewie, tak aby w przyszłości mógł odwiedzić to miejsce polasuvaly smachnyuschoyu jeżyny z Santa sądu i udał się do Kalwarii który w tym czasie był vidpusk.Kazhut że w tamtych przedwojennych czasach Kopysno widział ludzi się tam dla kogoś molebni.Mozhlyvo dyvnym.scho wydaje się, że nie żałuję czasu i pieniędzy, a nie wydawać pieniądze na remonty lub nowych rzeczy .Bo kto widzi, że tablica gdzieś w lasach na Zakarpaciu i czy nadal istnieją te fundamenty, czy nie? mogę odpowiedzieć jednym z tych ludzi również mieli swoje posiadłości (i mały), chciał tam żyć i cieszyć się życiem .. .I podziękować moim dzieciom do rzetelnego wsparcia w realizacji planu.Ya dziękuję Bogu, że pomógł nam dokonać ich zadumy.Ya Wysławiam Cię, Ojcze, że błogosławi nas w tym spravu.My upewnić się, że jesteś tam, w niebie, szczęśliwy dla nas .

Tatiana Ivanitska
Mój dziadek został przesunięty.
Powiedz mi, kto oprócz nas obchodzić przeszłość, żyje nowoczesny i myśleć o przyszłości? Kto powinien wyrazić hołd przodkom i inspirować przyszłe pokolenia być świadomi swojej tożsamości historycznej? Być może takie obowiązki moralne być każdy.
Dokładnie miesiąc temu napisałem, że byliśmy z moja matka i brat udało się znaleźć wioskę rodziny mojego dziadka, który została przesiedlona w zimie 1946 roku podczas operacji "Wisła". Uczucie rodzaj wewnętrznej "powinien", jesteśmy z powrotem do ich etnicznej ojczyzny marzyć zdiysnyty dziadka. Wróciliśmy ze wszystkimi jego krewnych z powrotem do domu, przynajmniej w pamięci tabeli. Kawałek go do domu (budynek z cegły na fundamencie, że udało nam się znaleźć zaskakująco) przyniósł mu wieczne miejsce spoczynku - grób. Jestem przekonany, że dziadek szczęśliwy. I właśnie o to chodzi.
Dlaczego to wszystko pisania. Oczywiście, każdy z nas ma swoje problemy - moralne, fizyczne, nigdy nie ma wystarczająco dużo czasu, środków i wysiłku, ale nikt nie wie, co będzie "jutro" i czy jest to w ogóle. Daj nam dzisiaj dać cześć swoich przodków i żyć tak, aby przyszłe pokolenia były bardzo dumni z naszej działalności.
Banalne, ale prawdziwe: "Kto, jeśli nie my Kiedy, jeśli nie teraz?"